Організаційно-управлінські механізми реформування сфери охорони здоров’я

Клименко О. М., к.е.н., доцент ЧДІЕУ

 

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ

СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Охорона здоров’я є сферою, що відображає стан та характеризує перетворення головних сфер розвитку суспільства економічної, політичної та соціальної. Саме тому експерти ВООЗ звертають увагу на тісний взаємозв’язок між станом системи охорони здоров’я, здоров’ям населення та економічним розвитком країни. Інвестиції в зміцнення здоров’я населення не лише знижують тягар хвороб, а й стимулюють економічне зростання країни [1].

Недосконалість та неадаптованість до ринкових реалій організаційно-управлінських механізмів СОЗ спричинили такі наслідки:

1. Недосконалість структурно-організаційної системи СОЗ. В Україні, окрім системи охорони здоров’я, що знаходиться у віданні Міністерства охорони здоров’я України, існує низка паралельних медичних служб систем міністерств та відомств (а саме – 14), на фінансування яких витрачається 42,3 % видатків на охорону здоров’я з державного бюджету. Наявність відомчих систем охорони здоров’я також обумовлює підтримку дублюючих потужностей медичних установ і, відповідно, неефективне використання державних коштів, що виділяються на охорону здоров’я [2, с. 8]. Наслідком зазначеного є вимушена відмова від належного лікування, що викликана занадто високою його вартістю.

2. Нераціональне використання наявних ресурсів.

• Дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги [3]. Таке дублювання виявляється в концентрації високоспеціалізованих медичних установ на певній адміністративній території. Це, з одного боку, створює регіональну диспропорцію медичного забезпечення, а з іншого – призводить до неефективного використання потужностей медичних ресурсів на обмеженій території.

• Відсутність системи маршруту пацієнта від лікаря первинної ланки (лікаря-терапевта, педіатра, сімейного лікаря). Пацієнти, як правило, самостійно звертаються безпосередньо до лікарів-спеціалістів, що, з одного боку, створює умови для зловживань в медичній сфері, а з іншого надмірний, переважно необґрунтований попит на спеціалізовану (більш витратну) медичну допомогу та госпіталізацію. Так, за даними фахівців, від 30 до 50 % пацієнтів в Україні госпіталізується необґрунтовано [2, с. 12].

• Відсутність чітких механізмів контролю та підзвітності. Це призводить до непрозорих тендерних закупівель, нераціонального розподілу й використання придбаного обладнання. За даними Рахункової палати, 12 % придбаного обладнання для надання екстреної допомоги місцеві органи охорони здоров’я передали до однопрофільних лікарень, що не забезпечують надання такої допомоги. [4].

• Відсутність системи чіткого розподілу первинної і вторинної ланок медичної допомоги. Наприклад, чисельність стаціонарів в Україні більше ніж вдвічі перевищує аналогічний показник країн Європи, що призводить до розпорошення ресурсів та низької якості медичних послуг. Частка малопотужних лікарень місткістю до 50 ліжок у загальній чисельності всіх лікарень складає 12 %. Загальна забезпеченість ліжками на 10 тис. населення (незважаючи на те, що в Україні відбулося скорочення ліжкового фонду майже на третину) залишається досить високою – 9,73, за даними Держстату, що у 1,7 разу перевищує аналогічні показники в країнах ЄС та в 1,4 разу – в європейському регіоні, у той час як лише 27 % фахівців фахівці первинної ланки [2, с. 11].

3. Низька доступність якісних послуг з охорони здоров’я.

• Диспропорція в забезпеченні якісними послугами з охорони здоров’я сільського і міського населення України. За даними соціологічних досліджень, у трьох із семи домогосподарств не отримали її (у 84 % випадків – з причини високої вартості послуг, у 9 % – відсутності медичного спеціаліста потрібного профілю (у сільській місцевості – 17 %) [3]. Варто зазначити, що перші кроки реформування, а саме оптимізація закладів охорони здоров’я, лише поглибили дану проблему. Якщо раніше в сільській місцевості діяли фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи), то сьогодні більшість з них ліквідовано, а географічна віддаленість деяких населених пунктів та відсутність доріг і транспортного зв’язку взагалі залишає певну частину населення України без медичної допомоги.

• Відсутність безпосереднього зв’язку, заснованого на принципах постатейного кошторису фінансування громадських медичних закладів, з обсягами та якістю наданих послуг.

4. Низька якість кадрового забезпечення СОЗ.

• Відсутність зацікавленості дільничних лікарів, праця яких оплачується за ставками і не залежить від якості їх роботи та обсягу наданих послуг, в підвищенні своєї кваліфікації.

• Негативний кадровий баланс: постаріння працівників системи; низька якість підготовки медичних кадрів; недостатній приплив у медицину кваліфікованих молодих спеціалістів.

Зазначені вище проблеми у вітчизняній сфері охорони здоров’я свідчать необхідність негайного її реформування. Головними питаннями реформування СОЗ визначені організаційно-структурне та фінансово-економічне розмежування. Одним із визначальних щодо забезпечення фінансово-економічної складника реформування було прийняття нової редакції Бюджетного кодексу України. У цьому документі враховані питання, пов’язані з оптимізацією медичних закладів, переходом на трирівневий механізм фінансування сфери охорони здоров’я і більш раціональним використанням наявного фінансування.

Вдосконалення структурної організації СОЗ полягає передусім у чіткому розмежуванні первинного, вторинного та третинного рівнів медичної допомоги [6, с. 35-36].

1. Формування первинного рівня медичної допомоги.

2. Формування вторинного рівня медичної допомоги має передбачати об’єднання мережі медичних закладів (поліклінік і стаціонарів), що надаватимуть медичну допомогу у разі виникнення потреби у спеціалізованих методах діагностики, лікування, реабілітації і використання складних медичних технологій.

Визначальне місце на вторинному рівні медичної допомоги мають посідати багатопрофільні лікарні з надання інтенсивної допомоги, передусім екстреної медичної допомоги, оскільки саме від їх діяльності залежить життя та здоров’я пацієнтів. Саме ці лікарні в розвинених країнах складають близько 90 % всіх стаціонарів. Для ефективної діяльності такі лікарні мають обслуговувати не менше, ніж 100200 тис. населення і виконувати не менш, ніж 3 тис. оперативних втручань та приймати не менш ніж 400 пологів за рік [2, с. 2843].

3. Створення госпітальних округів має передбачати об’єднання медичних закладів декількох сільських районів або міст та районів залежно від густоти та характеру розселення населення, з урахуванням стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу стаціонарів, профілів їх діяльності та структури медичних послуг [2, с. 2843].

4. Формування третинного рівня медичної допомоги має здійснюватись обласними лікарнями та клініками НДІ, що надають високоспеціалізовану та високотехнологічну медичну допомогу.

Чинники нинішнього незадовільного стану вітчизняної СОЗ стосуються як системних, так і позасистемних проблем. Тому вироблення стратегії та проведення реформування медичної сфери має спиратись на комплексний міжгалузевий підхід.

У поєднанні з фінансово-економічними організаційно-управлінські механізми є основою для забезпечення ефективності діяльності сфери охорони здоров’я. Тому реформування медичної системи слід починати саме з цих двох напрямів.

Література

1. Suhrcke, M. Инвестиции в здоровье: ключевое условие успешного экономического развития стран Восточной Европы и Центральной Азии / Marc Suhrcke, Martin McKee, Lorenzo Rocco; Всемирная организация здравоохранения 2008 г., [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.euro.who.int/pubrequest

2. Лехан, В. М.Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український вимір / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко. К, 2009. – С. 3.

3. Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2011 році [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава : програма економічних реформ на 2010–2014 рр. / Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_2.pdf

5. Безпомічна екстрена медична допомога : звіт Рахункової палати України від 29.10.2010 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16732239

6. Попченко Т. П. Реформування сфери охорони здоров’я в Україні: організаційне, нормативно-правове та фінансово-економічне забезпечення: аналіт. доп. / Т. П. Попченко. – К. : НІСД, 2012. – 96 с.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий